Закарпатець Людвиг Чабіна. Життя у білих та чорних тонах

В Ужгородському шаховому клубі, що знаходиться в ужгородському студентському клубі «Ювентус», є стенд під назвою «Шахісти, яких ми пам’ятаємо». Фотогалерею славетних імен відкриває світлина відомого ужгородського кандидата в майстри, чотириразового чемпіона області Людвига Чабіни.

Розповідь про цього закарпатського шахового самородка, якому 14 грудня мало б виповнитися 85 років, мабуть, варто розпочати з цікавої історії, описаної в книзі Каміла Найпавера «Фігури закарпатської шахівниці».

На початку 60-х років в Кіровограді проводилася першість України серед збірних команд областей. Вже у першому турі закарпатцям жереб визначив суперником одного з головних фаворитів, грізну команду Одеси, очолювану видатним гросмейстером, претендентом на світову шахову корону Юхимом Геллером. Саме з ним і довелося схрестити шпаги нікому не відомому тоді ще першорозряднику Людвигу Чабіні. Троє наших земляків на інших дошках швидко програли на голову сильнішим гросмейстерам і міжнародним майстрам-одеситам, й усі чекали, що матч так і завершиться з сухим рахунком 0:4. Але минула одна година гри, потім друга, і всі учасники матчу з подивом зауважили, що у видатного гросмейстера не вистачає двох пішаків і абсолютно програна позиція. До шахівниці у передчутті гучної сенсації з турнірного залу збіглися ледь не усі гравці. Аж раптом з вуст ужгородця прозвучала дивна фраза: «Пропоную нічию!» Юхим Геллер не очікував такого подарунку і з радістю погодився, потиснувши достойному супернику руку. Коли збентежені друзі після партії запитали Чабіну, чому той не довів поєдинок до перемоги, Людвиг з достоїнством відповів: «Я уявив собі, як усі спортивні газети будуть смакувати несподіваний програш знаменитого гросмейстера нікому не відомому любителю; і мені просто шкода стало Юхима Петровича, на творчості якого я вчився і продовжую вчитися…».

Цей достойний вчинок краще ніж будь-які слова свідчить про благородство душі та високу внутрішню культуру ужгородського шахіста. До цих якостей можна добавити і надзвичайний шаховий талант. Людвиг був звичайним любителем, не мав жодної методичної і теоретичної підготовки, не мав ні тренера, ні порадника, тому усі шахові премудрості опановував своїм власним розумом і вдачею. Чого-чого, а таланту цьому непересічному спортсмену вистачало. У кінці 60-х років він стрімко увірвався в еліту закарпатської шахівниці. Гостроатакуючиий, агресивний стиль гри дозволяв ужгородцю вщент розбивати захист більш досвідчених противників, які просто не витримували напруги та шаленого натиску протягом усього поєдинку. Біля його партій в очікуванні запеклого шахового бою завжди стояв натовп любителів. Чотири рази Людвиг Чабіна виборював звання чемпіона нашого краю, кілька разів ставав призером обласних чемпіонатів, непогано виступав і в республіканських змаганнях.

У житті Людвиг Чабіна був звичайною живою людиною, зі своїми достоїнствами і вадами. Він самозакохано любив грати в шахи, спілкуватися зі старими шаховими друзями-суперниками, поринати у вир запеклої інтелектуальної боротьби. Для нього це був справжній бальзам на душу. Поза шахівницею Людвиг мав багатьох друзів, був надзвичайно комунікабельною людиною, дуже любив анекдоти та різні смішні історії, часто зі свого особистого життя.

Повноцінної сім’ї ужгородському шахісту створити, на жаль, не вдалося. Він двічі був одружений і обидва рази розлучався. Постійне життя на самоті далося взнаки: у Людвига склався скептичний погляд на життя, подеколи він дозволяв собі (чого гріха таїти!) і зайвий погарчик вина…

Ця невлаштованість, цілком ймовірно, й призвела до подальших сумних подій. В кінці 70-х на підприємстві, де Чабіна працював бухгалтером-економістом, сталася недостача. Відкрилася кримінальна справа, але винним по ній виявився лише один Людвиг, який ніколи не мав особливих статків і жив життям середньостатистичного громадянина. Начальство, яке, ймовірно, знімало усі сливки з тих оборудок, змогло відкупитися і залишилося на волі, а Чабіну зробили цапом-відбувайлом і відправили за грати. Як йому, простій інтелігентній людині, там жилося – не знає ніхто. Але через півтора роки надійшла трагічна звістка про його смерть у тюрмі. Як це сталося і хто до цього причетний так і залишилося невідомим. Але хорошої людини не стало…

Відомому шахісту Людвигу Чабіні доля відпустила лише 47 років життя. Але й за цей недовгий шлях він спромігся досягти значних спортивних висот, залишивши по собі яскраву шахову творчість і добрі спогади шахових колег і друзів.

Аркадій ВОРОВИЧ