Василь Вірастюк: «Професійними богатирями стають навіть баскетболісти»

Спортсмен, який двічі завойовував титул найсильнішої людини світу, розповів «Карпатському об’єктиву», що незабаром в Ужгороді, ймовірно, відкриють комплекс силових видів спорту, який готуватиме закарпатських богатирів.

Сам Василь Вірастюк не виступає навіть показово із 2008 року, коли сильно травмувався на змаганнях зі стронгмену. Зате активно агітує молодь ставати богатирями й просто ходити до спортзалу. Каже, бути богатирем – нині у тренді.

– За вашими словами, на сьогодні в країні маємо підйом інтересу до силових видів спорту, зокрема стронгмену. По чому ви судите?

– По тому, як на очах зростає кількість спортсменів у залах. У суспільстві дійсно є підйом інтересу до нас, особливо за останні два роки. Це добре, масовість дуже позитивно впливає на спорт, адже чим більше людей буде займатися, тим більше шансів знайти справжніх зірок.

– Чому саме за два останні роки?

– Ми фактично з 2009-го почали розвивати напрям стронгмену в українському спорті. Створили спочатку професійну лігу стронгменів України, потім це об’єднання переросло вже у федерацію, два роки тому нас офіційно зареєстрували й визнали.

– Для чого було вливатися в бюрократичне спортивне середовище?

– Це потрібно для спортсменів, нам, керівникам, від цього ні холодно, ні жарко. Бо офіційна федерація може проводити чемпіонати України та кубки, а для спортсменів це визнання. Коли вони досягають певного результату, виконують нормативи, стають кандидатами, майстрами спорту міжнародного класу, це мотивує.

– Строгнгмен – неолімпійський вид спорту, але ж амбіції завоювати звання олімпійського чемпіона є майже в кожного спортсмена…

– Стронгмен має свою специфіку, ми не прагнемо Олімпіади. Це як у Формулі-1 – вона прекрасно існує і без Олімпійських ігор, це спорт, мільйони прихильників, блискучі кар’єри… Можна жити і без цього. А якщо є сильне прагнення стати саме олімпійським чемпіоном, спортсмен має обрати важку атлетику як варіант.

– До вас же приходять не новачки, а, як правило, люди з певними досягненнями?

– Так, у стронгмен приходять часто на рівні кандидатів та майстрів спорту, примітно, що найчастіше із пауерліфтингу. Хоча й із важкої атлетики, бодібілдингу також. Я свого часу прийшов із легкої атлетики. В американців зараз діючий чемпіон, один із найкращих стронгменів світу, колись був баскетболістом…

– Як котируються українські спортсмени у світовому рейтингу?

– Найкращі наші результати наразі в середняків, тобто у вазі – 110 кг. Володя Рекша на сьогодні найкращий, це двократний чемпіон світу. А серед супертяжів можна виділити 6-разового чемпіона України Олександра Вашина з Маріуполя. Хоча на світовому рівні він, відверто кажучи, не входить, напевно, і до першої десятки.

– Діти люблять стронгменів. Ви, зі свого боку, агітуєте їх ставати богатиряти в майбутньому?

– Ми закликаємо їх ходити до спортзалу, а не сидіти за комп’ютером. Сучасних дітей важко зацікавити спортом. Та й стронгмен не дитячий вид. До нас приходять уже повністю сформованими, після 18 років. Були випадки, як з братами Пилип’юками зі Львова, які почали займатися стронгменом у 16–17-річному віці. Але вони єдині такі, це, напевно, виняток.

– Як сказав ваш закарпатський колега Михайло Гал, у сучасних дітей рука заточена не під штангу, а під мишку. Ви прагнете це змінити?

– Так. Я розумію, що поки маю популярність, треба її використовувати на те, аби залучати дітей до спорту. Це теж така робота. Тому багато спілкуюся з дітьми на різних презентаціях та подібного роду заходах.

– У зв’язку із цим чи не прагнете відкрити свою школу силових видів – імені Вірастюка?

– Ні, замість якоїсь школи Вірасюка хочу створити мережу спорткомплексів із силових видів спорту по всій країні. Саме тому ми зараз на Закарпатті розмовляли із владою, зокрема в Ужгороді, про побудову комплексу силових видів спорту. Наразі схожий проект реалізується у Вінниці. Кошторис такого проекту – 300 тисяч доларів. Мова про двоповерховий спорткомплекс із майданчиком та трибунами поряд. Маємо інвесторів, які готові вкладати в це кошти. Прагнемо звести сітку таких комплексів по Україні. У Вінниці проект стартував, в Ужгороді – на етапі погодження з місцевою владою, також виявили зацікавлення ідеєю в Мукачеві. Від місцевої влади нам потрібна тільки ділянка в межах 25–30 соток та підведення комунікацій. Насправді таке партнерство вигідне всім, бо ми забезпечуємо роботою тренерів, збільшуємо кількість спортсменів, надаємо їм якісні послуги за помірну ціну (адже маючи власну будівлю, можемо демпінгувати на цьому ринку послуг). А крім того, наш проект має соціальну складову – плануємо за рахунок прибутку виділяти в місцевий бюджет гроші на розвиток спортивної федерації чи секції в тому місці, де знаходиться цей зал. Тобто йтиметься про утримання місцевої збірної команди (у межах 10–15 тис. грн на місяць) чи то зі стронгмену, чи з пауерліфтингу, чи важкої атлетики.

Тетяна КОГУТИЧ