Михайло Чедрик: «Є бажання у складі виноградівського «Севлюша» пограти на всеукраїнському рівні»

Увазі читачів – інтерв’ю з одним із кращих бомбардирів вищої ліги чемпіонату області.

– Михайле, Ваша футбольна біографія, мабуть така ж, як і в багатьох ровесників: як досвідчений футболіст устигли пограти в багатьох командах…

– Так. Розпочинав я в Іршавській ДЮСШ. Перший тренер – Сергій Гозда, відомий у минулому футболіст закарпатської команди майстрів. Далі в мене були «Боржава» (Довге), у мініфутболі івано-франківський «Ураган»; виступав також за «Середнє», дубль «Говерли» (Ужгород). Пограв і в Словаччині, за «Минай», виноградівський «Севлюш».

– Яка з цих команд було для Вас «найетапнішою», якщо можна так висловитися?

– Однозначно – «Боржава» (Довге). Адже в ній я дебютував на область за дорослих. Тоді мав тільки 16 років.

– Яке місце у Вашій футбольній кар’єрі посідає нині виноградівський «Севлюш»?

– Є бажання у складі «Севлюша» пограти на всеукраїнському рівні. Саме тепер це питання вирішується. Усі цього хочуть. Адже ми двічі ставали чемпіоном області, виграли Кубок, Суперкубок, Зимову першість Закарпаття. Отож добре б спробувати себе принаймні на всеукраїнському аматорському рівні.

– Справді, команда з Виноградова виграла все, що могла на рівні краю. Як Ви себе тримали в спортивному тонусі, коли конкуренція в чемпіонаті бажала бути кращою?

– Насамперед завдяки тому, що 4 рази на тиждень займалися. У наставника Валентина Слюсаря тренування на хорошому рівні – просто так номера не відбудеш. А ще ми весь сезон відіграли одним і тим же складом. Це теж неабияке навантаження.

–Що найбільше запам’яталося за весь час перебування в «Севлюші»?

– Коли в одній команді були Михайло Реплюк, Юрій Чонка, Адріан Пуканич, Микола Гібалюк. То для була найкраща команда. Особливе задоволення отримував від взаємодії з Пуканичем. Віддавав передачу прямо в ноги. Так само добре розумівся на полі з Реплюком і Чонкою.

– А хто чи що допомогли стати другим бомбардиром чемпіонату?

– Партнери по команді. Я думав, що мене вже ніхто не пережене. Але вийшло, що постарався Руслан Соскида з «Витязя». Два роки тому так само змагався за бомбардирський титул із Пуканичем. Він виграв, а я фінішував за ним. Виходить, двічі поспіль другий, однак не жалкую. Головне, що «Севлюш» виграє.

– Двічі показати бомбардирські якості на такому рівні – теж багато чого коштує…

– Намагався не пропускати тренувань, викладатися на них. Це теж – вагома основа голеадорства. А ще ж я – переважно центральний нападник. А будь-який форвард любить забивати голи.

– Якими якостями повинен володіти сучасний голеадор?

– Мати гольове чуття, швидкість, добре поставлений удар, відчуття гола. Зрештою, знаходитися в потрібний час у потрібному місці.

– Іще триває період міжсезоння. Є можливість трохи перепочити. Чим займаєтеся поза футболом?

– Люблю проводити час із друзями. Десь рік-півтора тому з’явилося хобі – рибальство. Отож навіть узимку ним займаюсь. Ще дуже люблю грати у волейбол. Іршавська команда постійно тренується. Радо взяла й мене до себе.

– Невдовзі розпочнеться новий сезон. Які очікування від нього?

– Хотілося б із «Севлюшем» спробувати себе на всеукраїнському аматорському рівні, а пізніше, – і в другій чи першій лігах. А там – як складеться. Також хочеться потужнішого чемпіонату області. 8 команд, грати в три кола – не вихід. Сподіваюся, знайдуться люди, які створять нові чи відновлять відомі в недалекому минулому команди. Скажімо, такі, як були в Берегові, Великому Березному, Сваляві. Коли я раніше грав, то в чемпіонаті змагалися 16-17 команд. Чимало з них – рівня нинішнього «Севлюша». Сподіваюся, така інтрига відродиться. Ось чув, «Хуст» повернеться до вищої ліги. Підстави для оптимізму є.

– А самі в «дальшому подальшому» бачите себе у футболі чи поза ним?

– У спортивно-гуманітарному ліцеї в Ільниці працюю вчителем фізкультури й у футбольній секції займаюся з дітьми. Це мені подобається. Планую піти на курси тренерів. У майбутньому бачу себе тільки у футболі.

Федерація футболу Закарпаття