Закарпатка Емілія Мадяр-Фазекаш розповіла про тріумф своєї підопічної на чемпіонаті світу

З 7 по 12 листопада в передмісті Риму відбувся чемпіонат світу з фехтування серед спортсменів-паралімпійців. У складі збірної України фехтувальниць на візках закарпатка Надія Дьолог у командних змаганнях стала чемпіонкою світу.

паралімпійська збірна України з фехтування з золотими нагородами. Крайні справа Надія Дьолог та Емілія Мадяр-Фазекаш.

Наші спортсмени розпочали командний турнір зі стадії півфіналу (згідно жеребу), в якому перемогли фехтувальників з Росії, а в поєдинку за звання чемпіонів світу зуміли здолати господарок турніру – італійок з результатом 45 – 31.

Тож про успіх закарпатки та самі змагання в розмові з наставником нашої чемпіонки Емілією Мадяр-Фазекаш. До слова, Емілія в минулому також виступала в складі збірної України, виконала нормативи майстра спорту. Але стверджує, що її вихованці перевершили тренера, чим дуже задоволена. Адже, в 26 років бути тренером чемпіона світу – це вагоме досягнення, повідомляє uzhgorod.net.ua.

– Еміліє, шлях до чемпіонства був важким?

– Спочатку проходили індивідуальні змагання, де Надія в шаблі стала п’ятою, а в змаганнях з рапірою. – девятою. В командних змаганнях дівчата розпочали з півфінальної стадії і впевнено в двох поєдинках перемогли своїх опоненток. Особисто я, як тренер Надії змогла поїхати на фехтувальний мундіаль завдяки фінансовій допомозі УжНУ, де працюю та обласного відділення спорту інвалідів «Інваспорт», адже з державного бюджету фінансування виділяється лише для головного тренера збірної команди. Відмічу, що цей чемпіонат світу – один із найдорожчих на моїй практиці. Витрати на одну людину складали близько трьох тисяч євро. Саме через таку вартість за неофіційною інформацією на світовий чемпіонат не приїхали фаворити – команда Китаю. Окрім Надії, в змаганнях на ЧС в індивідуальних змаганнях серед чоловіків взяв участь ще один наш земляк – ужгородець Максим Магула. Але йому трохи менше пощастило через значно вищу конкуренцію, ніж у змаганнях серед жінок. Максим поступився в індивідуальних змаганнях в рапірі в 1/16 фіналу, а на шпазі – в 1/8.

– Які відчуття пережила як тренер після фінального поєдинку?

– Це важко передати словами, весь турнір хвилювалася, переживала, затамувавши подих очікувала рішення судді після сутичок. А після завершення навіть досі не можу відійти від усього, ще не до кінця усвідомлюю, що зуміли добитися такого високого результату.

– Як працюється з такими особливими спортсменами?

– Мені подобається моя робота, раніше займалася з дітками, але зі спортсменами-паралімпійцями трохи інший процес, але це моя улюблена робота, якою живу.

– Скільки паралімпійців займаються фехтуванням під твоєю орудою?

– Загалом, працюю з чотирма спортсменами-паралімпійцями. Наше керівництво робить все по максимуму, щоб ми мали можливість де тренуватися. Через те, що в нас залізна платформа не можемо займатися в якісному залі, бо пошкодимо вартісне покриття. Тож тренуємося в одному з залів «Юності», але залежимо від температури на подвір’ї. В залі сильна вологість через що псується інвентар. Зокрема, напередодні ЧС були на двотижневих зборах, перед якими перевіряли обладнання і дві захисні маски Надії не пройшли перевірку, десь можливо поіржавіли контакти. Добре, що в авральному порядку вдалося відмити й відчухати її і маска запрацювала, бо інакше й не знаю якби вийшли з цієї ситуації.

– Щоб хотіла змінити на краще в своїй роботі?

– Хочу, щоб у нас люди були більш відкриті, й не боялися віддавати своїх особливих дітей чи родичів займатися якимось видом спорту. Повірте, їм відкриється інший світ, вони тут знайдуть друзів, їх кругозір розшириться. Чомусь наші люди чогось бояться, закриваються й кажуть «Хай сидять дома, куди їм займатися спортом»,- тим самим обмежуючи цих дітей, закриваючи для них інший новий світ.

– Фехтувальний ЧС вже позаду, а до яких змагань будете готуватися зараз?

– З 14 грудня в Києві відбудеться чемпіонат України, куди поїдуть усі четверо наших фехтувальників. А вже в лютому в Угорщині пройде етап кубка світу куди також поїдуть наші найсильніші спортсмени. Дуже сподіваюся, що зможемо пробитися на майбутні літні паралімпійські ігри.