Про закарпатські шахи – з посмішкою

У зв’язку з пандемією коронавірусу шахові змагання на теренах нашої області наразі не проводяться. Під час вимушеної паузи пропонуємо вашій увазі декілька цікавих і дотепних випадків із багаторічної історії закарпатської шахівниці.

Почнемо із шестиразового чемпіона Закарпаття Степана Стерча. На міжнародному турнірі в Ніредьгазі в нульових роках ужгородець білими фігурами грав із румунським майстром Ервіном Мозешом. В один момент Степану заманулося зробити коротку рокіровку. Але, всупереч правилам, він спочатку пересунув туру, а потім – короля. Взагалі-то – дрібниця, але в’їдливий суперник поскаржився судді, і той змусив Стерча походити лише турою, а короля залишити в центрі. Гра тривала. Через кілька ходів закарпатцю закортіло зробити вже довгу рокіровку в інший бік. Але його вкотре підвела неуважність, і він вдруге схопився спочатку за туру. Суперник виявився не тільки вередливим, але й послідовним. Він знову побіг до судді, і як наслідок – нещасний білий король в оточенні двох тур так і залишився в центрі шахівниці, де врешті-решт потрапив під атаку.

Кілька років тому ФІДЕ запровадила жорсткий закон щодо заборони користування мобільними телефонами під час гри. Степан і тут примудрився двічі постраждати. Вперше це сталося на турнірі пам’яті Петросяна в Ужгороді в поєдинку зі словацьким майстром ФІДЕ Норбертом Замбором. Партія тільки-но розпочалася, а в жебі ужгородця зрадницьки пролунала бравурна мелодія. Як наслідок – прикра поразка. А вже наступного року на турнірі в Угорщині нашому шахісту «цілком вчасно» зателефонував з Ужгорода його колега Антон Озимок, якому спало на думку просто привітатися і поцікавитися як справи. І оскільки Степан знову не вимкнув «мобілку», допитливість товариша коштувала йому чергової «баранки».

Втім, занадто засмучуватися Степану Стерчу, мабуть, не варто, адже забудькуватість і неуважність притаманна більшості талановитих людей.

Інша дотепна історія трапилася у 80-х роках у чемпіонаті обласного центру, в поєдинку першорозрядників В’ячеслава Гринькова та Мирослава Гопака. У цейтноті Гриньков поставив білого пішака на восьмий ряд і переключив годинник, забувши спочатку перетворити пішака на ферзя. Здаватися Гопаку не хотілося і задля цього він обрав доволі екзотичний спосіб: забрав із шахівниці білого пішака і поклав на його місце… свого чорного слона?! А ошелешеному супернику ґрунтовно пояснив: «Ти не оголосив, в яку фігуру перетворюєш білого пішака, тому, згідно з правилами, я змінюю його на свого слона!» Від подібної зухвалості Гриньков утратив дар мови і мовчав як німий. Кілька шахістів, почувши суперечку, підійшли до шахівниці. Оцінивши почуття гумору Гопака, вони спитали: «Мирославе, а чому ти поставив чорного слона, краще постав свого чорного ферзя і одразу виграєш». Відповідь хитруна викликала сміх в усіх учасників турніру. «Ні, хлопці, мені доста слона, адже В’ячеслав дуже добре грав, навіть мав вигравати, і мені його маленько шкода!»

Для людей, не обізнаних із шаховою грою, цю ситуацію можна змоделювати на прикладі футболу. Уявімо, що гравець однієї команди вийшов на заміну з якимось незначним порушенням правил, скажімо з незакапчаними бутсами. А тренер команди-суперника, зауваживши це, виштовхав порушника з поля і натомість увів у гру свого дванадцятого футболіста.

Конфлікт все-таки закінчився поразкою Мирослава Гопака, але усі учасники турніру до кінця змагання згадували про це шоу з посмішкою.

Діючими особами наступної історії стали міжнародний майстер зі Словаччини Ладіслав Котан та ужгородський КМС Михайло Балога. В жорсткому обопільному цейтноті шахіст із Кошиць помітив, що втрачає фігуру і простягнув руку супернику, щоб привітати того з перемогою. Та коли рука вже висіла у повітрі, Ладіслав побачив, що прапорець на годиннику Балоги впав, що означає поразку. Але Михайло виявився спритнішим і швидко вхопив опонента за руку. Коли суддя наблизився до шахівниці, то побачив «картину маслом»: правою рукою гравець тисне руку противника, а лівою вказує на годинник. Ситуація дійсно виявилася неоднозначною. Покликали головного суддю. Той теж не наважився виносити вердикт і почав телефонувати у ФІДЕ, аби отримати якісь роз’яснення. Та доки тривала ця тяганина, обидва суперники вирішили не доводити конфлікт до точки кипіння і по-джентльменськи погодилися на нічию.

Крайній дотепний сюжет розповів заслужений ветеран закарпатських шахів Йосип Сотмарі. Нещодавно Йосип Михайлович, який тепер проживає в Угорщині, грав у одному сильному турнірі з міжнародним майстром із Румунії. В обох суперників було мало часу. В гострій, приблизно рівній позиції мукачівець, який грав чорними, вирішив не спокушати долю і запропонував нічию. Майстер рішуче відмовився і швидко зробив хід у відповідь, який виявився грубою помилкою, адже суперник нескладною комбінацією міг виграти туру. Побачивши, що програє, румунський шахіст зупинив годинник і простягнув Сотмарі руку.

Але найцікавіше сталося далі. Майстер написав на бланку 0:1, тобто білі програли, і відніс його судді. Мукачівець, натомість, не помітив цієї комбінації й подумав, що суперник погодився на запропоновану нічию. Тому цей результат і написав у своєму бланку, котрий теж віддав судді. Обидва гравці залишили турнірний зал, а бідний суддя тривалий час не міг второпати: як же закінчилася партія. Нарешті йому це набридло. Він розшукав майстра і спитав: «Як ви зіграли?» «Програв» – відповів той. Із полегшеним відчуттям арбітр знайшов Сотмарі й поставив йому те саме запитання. «Нічия», – сказав Йосип Михайлович. Ця відповідь ввела представника шахової Феміди у стан легкого шоку. «Ви що, знущаєтесь із мене, не маєте що робити?!»

Фігурантам справи зробили очну ставку, і, до честі майстра, він підтвердив, що партію програв. Важко уявити, чим би все скінчилося, якби той виявився непорядною людиною. Тож усе-таки добре, що шахісти – народ переважно чемний та інтелігентний!

Аркадій ВОРОВИЧ