Ужгородська бігунка Вікторія Мавроматі прагне підкорити нові вершини. ФОТО

«Немає дистанції, яку неможливо здолати, є час, який треба виділити на підготовку» – такий девіз героїні цього матеріалу, ужгородки Вікторії Мавроматі, яка після 15-річної перерви вирішила повернутися у спорт і досягти нових висот.

Як розповідає Вікторія, її захоплення бігом розпочалося ще в шкільні роки: «У 13-річному віці демонструвала непогані показники. На дистанціях 100 та 200 метрів була швидшою за однокласників. Це відзначив мій учитель фізичної культури, який згодом порекомендував мене фахівцям із легкої атлетики. Моїм першим тренером був Микола Мокринський. Він дав мені базові знання, навчив правильно тренуватися і, що головне, любити те, чим займаюся. На жаль, побудувати професійну кар’єру після закінчення школи не вдалося, однак у студентські роки продовжувала бігати заради задоволення. Мене тягнуло до спорту, тому часто брала участь в університетських змаганнях».

Наступним етапом у її житті була робота в банку. Часу для занять спортом було обмаль. Робота забирала багато часу та сил, однак навіть тоді вона намагалася з мінімуму витискати максимум: «Під час робочого дня мені доводилося багато разів бігати з одного поверху на інший (усього їх було 3). У той період я насолоджувалася навіть цим (сміється – авт.)». 

Згодом вона одружилася, завагітніла і народила донечку. У період із 25-ти до 35-ти років взагалі не бігала. І ось півтора роки тому, в лютому 2019 році, вирішила повернутися у спорт. «Коли вперше після довготривалої паузи прийшла на стадіон, то не могла пробігти навіть 600 метрів. Але я наполегливо тренувалася і з кожним наступним місяцем покращувала свої показники. Потім дізналася про різні забіги, півмарафони, марафони і захотілося випробувати себе.

Після піврічної підготовки вирішила взяти участь в Ужгородському півмарафоні на дистанції 10 кілометрів. Коли я подолала цю відстань, то в голові були думки – чому я раніше це не зробила. Це була перемога над собою. Емоції в той момент були тільки позитивні. Раділа пам’ятній медальці як дитина. А що цікаво, до цього ні разу не пробігала 10 км.

Через місяць я зареєструвалася на Мукачівський півмарафон, де покращила свій попередній показник (на дистанції 10 км) на 6 хвилин (51 хв. 17 сек.). Далі планувала пробігти увесь Перечинський півмарафон, однак через карантин його скасували», – розповідає спортсменка. 

Відзначимо, що навіть на карантині Вікторія не припиняла займатися і продовжувала удосконалювати свої навички. За її словами, кількість тренувань навіть збільшилася. Якщо зазвичай у неї було по 4–5 тренувань на тиждень, то під час карантину – 6–7. Окрім цього, вона взяла участь у Львівському онлайн-забігу, де не обійшлося без кумедного випадку. «Я зареєструвалася на дистанцію 10 км, але випадково пробігла 16 км, – сміється Вікторія. – Дистанцію потрібно було вимірювати через телефон. Я випадково замість кілометрів увімкнула милі й таким чином пробігла не 10 км, а 10 миль».

Наразі найбільшим досягненням героїні цього матеріалу є подолання Хустського півмарафону. Дистанцію у 21.097 км їй удалося пробігти за 1 год. 54 хв. та 22 сек. Усього однієї хвилини не вистачило, аби піднятися на п’єдестал пошани у своїй віковій категорії.

Зупинятися на досягнутому Вікторія не збирається. За її словами, це тільки початок: «У мене багато цілей та планів. Якщо з першочергових, то насамперед хочу покращити результат на півмарафонській дистанції. Через певний час планую випробувати себе в марафоні. Зараз до нього не готова, однак сподіваюсь, що через рік мені вдасться його подолати. Окрім цього, я вступила до магістратури Ужгородського національного університету на спеціальність «фізична культура та спорт». У майбутньому хотіла б стати тренером. Для цього потрібно багато вчитися і працювати над собою, чим я наразі й займаюся».

Насамкінець ми запитали у Вікторії про ужгородські локації для бігу. «Мені найбільше подобається бігати у Боздоському парку та на стадіонах «Авангард», «Спартак» і «Автомобіліст». Під час карантину, коли було заборонено відвідувати стадіони і парки, бігала по вулицях, але зараз там багато людей і це не надто зручно. До того ж, важливим є покриття, а воно, без сумніву, краще на стадіоні», – каже Вікторія.

Олег МИКИТА