Юрій Чонка: Виноградівський «Севлюш» – це бренд закарпатського футболу»

Цього сезону Закарпатська область, вперше в історії незалежної України, не представлена у вітчизняному професійному футболі.

Тож тепер вся увага імпульсивних місцевих уболівальників прикута виключно до обласного чемпіонату. А там є на кого подивитися! У складах багатьох команд грають відомі футболісти, з досвідом виступів за клуби української Прем’єр-ліги. Андріан Пуканич, Валентин Слюсар, Михайло Кополовець, Микола Гібалюк та інші імениті гравці вносять родзинку та додають майстерності любительським колективам Закарпаття. У складі срібного призера чемпіонату області ФК «Севлюш» (Виноградів) таким футболістом є 25-річний екс-півзахисник харківського «Металіста» Юрій Чонка.

Юрій народився у селі Велика Копаня Виноградівського району, а свою дорослу футбольну кар’єру розпочав у 2009–2010 роках у берегівському «Берегвідейку». З цим клубом Чонка двічі вигравав чемпіонат Закарпаття та перемагав у Кубку України серед аматорських команд, визнавався кращим футболістом області. Саме після вдало проведених у Берегово сезонів він і підписав трирічний контракт з «Металістом» Мирона Маркевича. У Харкові Юрій Чонка виступав за молодіжний склад, у першій команді зіграв лише один матч на Кубок України проти … «Берегвідейка» та ще двічі був у заявці на поєдинки чемпіонату. Після двох років у складі «дубля» харків’ян була річна оренда у білоруському «Нафтані» та нетривалий виступ в угорському «Балмазуйвароші». Останні два сезони Юрій є одним із лідерів виноградівського «Севлюша».

– Юрію, як розцінюєте цьогорічні результати ФК «Севлюш» (Виноградів)?

– Команда, як і минулого сезону, завоювала срібні нагороди чемпіонату, «золото» знову дісталося ФК «Ужгород». З «муніципалами» ми йшли крок в крок до останнього туру, у турнірній таблиці вони нас випередили всього на

два очки. Поступився «Севлюш» «Ужгороду» і у фіналі Кубку, проте у вирішальному матчі сезону – Суперкубку нам вдалося здолати свого непримиримого суперника. Основний час поєдинку завершився нульовою нічиєю, а в серії післяматчевих пенальті удача була на нашій стороні – 4:3.

– Чого не вистачило «Севлюшу» у боротьбі за золоті медалі з «Ужгородом»?

– Залікових пунктів, які втратили з середнячками чемпіонату у першому колі, зокрема були прикрі нічиї з ужгородським «Спартакусом» та ФК «Середнє». Вирішальним став гостьовий поєдинок другого кола, за чотири тури до завершення чемпіонату, проти «Ужгорода. Футболісти «Севлюша», певно, перегоріли, бо вже до 26 хвилини матчу ми «летіли» 0:3, але вдалося проявити характер, зціплюємо зуби і забиваємо два м’ячі. Здається – ось-ось і вдасться зрівняти рахунок. Йдемо ва-банк, всією командою атакуємо, граємо практично без захисту і пропускаємо … три м’ячі – 2:6. Фіаско. Розпач. Зазначу, що у першому колі вдома виноградівці розгромили «Ужгород» 3:0. На відміну від «Севлюша», в якому грають майже всі виноградівські хлопці, в «Ужгороді» зібрали збірну області. Наші протистояння – це матчі збірної Виноградівського району проти збірної Закарпатської області. Президент «Севлюша» Іван Матрунич та головний тренер команди Іван Білак, як справжні патріоти свого краю, прикладають максимум зусиль, щоб честь виноградівського футболу захищали лише місцеві гравці. І я вам скажу, що у команді зараз грає багато молодих здібних футболістів. Гарні перспективи мають Артур Вайда та Василь Вашкеба, який пройшов вишкіл в маріупольському «Іллічівці». Якщо хлопці не знижуватимуть до себе вимог, то вже наступного сезону можуть стати провідними виконавцями. До речі, юнацька команда «Севлюша» на чолі з Іваном Бровдієм цьогоріч виграла чемпіонат Закарпаття серед юнаків.

– Що можете сказати по своїй грі? Торік ви були визнані кращим футболістом чемпіонату, цього сезону посіли в опитуванні друге місце,

поступившись колишньому партнеру по харківському «Металісту», а нині гравцю ФК «Ужгород» Роберту Гегедошу.

– На мій погляд, минулорічний сезон для мене був вдаліший: краще виглядав на футбольному полі, більше забивав, більше віддавав гольових передач.

– Під час сезону склад «Севлюш» підсилив колишній футболіст донецького «Шахтаря» Андріан Пуканич…

– Андріан є вихованцем виноградівського футболу, останнім часом виступав у Грузії. Знаю, що в нього закінчився контракт і він приїхав відпочити у Виноградів, тут зустрівся з президентом «Севлюша» Іваном Матруничем, який запропонував йому виступи за рідний клуб. Молодим гравцям нашої команди є чому повчитися у цього майстровитого футболіста.

– Який, на Ваш погляд, сьогоднішній рівень закарпатського аматорського футболу?

– Дуже пристойний, перша п’ятірка команд демонструє серйозний футбол. На моє переконання «Севлюш» не загубиться і в другій лізі чемпіонату України, думаю перебували б десь у середині турнірної таблиці.

– Але, щоб потрапити в другу лігу треба спочатку виступити в аматорському чемпіонаті країни…

– Поки що не чув від президента про плани заявитися в аматорський чемпіонат, але, звісно, що хочеться зіграти у цих футбольних баталіях.

– Свого часу вам випала нагода пограти під керівництвом Мирона Маркевича. Які лишилися спогади від тої співпраці?

– Хороші. Хоча не скажу, що часто спілкувався з Маркевичем, адже я виступав за дублюючий склад. Дуже подобалися тренування Мирона Богдановича, де багато уваги приділялося ігровим компонентам. Наставник «Металіста» запам’ятався своєю врівноваженістю, спокоєм, почуттям гумору. Типовий західняк, зі своїм крилатим «то таке». В основі я зіграв лише одного разу, за іронією долі, проти свого колишнього клубу – «Берегвідейка», який тоді був одним із найсильніших вітчизняних

аматорських колективів. У 2010 році берегівці, зі мною у складі, перемогли в любительському Кубку країни і здобули право наступного сезону грати в Кубку України вже серед професійних клубів. Після цього я перейшов у «Металіст», а «Берегвідейк» в 1/32 фіналу здолав «Нафтовик» (Охтирка) і вийшов на харків’ян. Поєдинок 1/16 фіналу між «Берегвідейком» і «Металістом», який у Береговому відвідали 4 тисячі глядачів, закінчився перемогою гостей з рахунком 3:0. Забивали Крістальдо, Ткачов і Будник. Я відбігав усі 90 хвилин матчу.

– У вашій професійній кар’єрі також були білоруський «Нафтан» та угорський «Балмазуйвароші». Що найбільше запам’яталося від зарубіжних виступів?

– Те, що у цих командах грали українці, було з ким спілкуватися та товаришувати. У новополоцькому «Нафтані», де я знаходився на правах оренди, виступали Руслан Гунчак та Ігор Буряк. Команда весь сезон боролася за виживання у вищій лізі, і таки не вилетіла. «Балмазуйвароші» представляв другий угорський дивізіон, але мені там подобалося. В Угорщині більше стабільності, рівень футболу достатньо високий. Моїми одноклубниками були земляки – закарпатці Шандор Вайда, Михайло та Віктор Ряшки. Ми півроку провели у «Балмазуйвароші», але тамтешня федерація поставила жорсткі умови – в місцевих клубах мають залишитися лише футболісти з угорськими паспортами. Ми вимушені були повернутися в Україну. Після Угорщини я більше не виступав за професійні клуби. Останні два сезони захищаю футбольну честь своєї малої Батьківщини. Виноградівський «Севлюш» – це бренд закарпатського футболу.

– Яким вам бачиться майбутнє? Чи плануєте повертатися у професійний футбол?

– Не хочеться про щось загадувати. Зараз я відпочиваю після сезону та треную семи-восьми річну дітвору у Виноградівській ДЮСШ. Таке моє сьогодення, а завтра буде завтра. Звичайно, що хочеться пограти на високому рівні, але за українські клуби, які ледь зводять кінці з кінцями, бажання грати немає.

Олександр ЄГОРОВ, footboom.com