ФК «Минай» відроджує закарпатський футбол

ФК «Минай» – бронзовий призер чемпіонату області сезону 2016 року. Новачок вищої ліги. Команда, яка стала відкриттям чемпіонату області.

Із стартом чемпіонату області ФК «Минай» розпочав будівництво нового стадіону. Команда довгий час грала на стадіоні ГРК «Камелот». Грала при доволі малій кількості глядачів. В останніх матчах чемпіонату ФК «Минай» передислокувався на ужгородський «Авангард», і на трибунах почало появлятися по 700–900 глядачів. За півтора кола ФК «Минай» зробив собі ім’я, команда набралася досвіду, з’явилася гра, яка подобається глядачам. Керівництво клубу створило фан-клуб, рівних якому на Закарпатті нема.

Уже на старті Микола Гібалюк підібрав гравців хорошого рівня, і керівництво клубу поставило перед ними доволі серйозні завдання. Проблемою могла бути тільки незіграність і відсутність досвіду виступів на такому рівні. Так воно спочатку й було. Упевнені перемоги чергувалися з прикрими поразками. Із чотирьох поразок у І колі «Минай» не найкраще виглядав тільки у виїзному матчі із «Севлюшем» і в домашньому поєдинку з «Ужгородом». Поразки у Мукачеві могло не бути – вона повністю лежить на совісті тренерського штабу, який не зумів належним чином підготувати команду до гри. Юні мукачівці переграли їх тактично. Далі ще гірше. Переконлива перемога над «Оболонню» 4:1 переформатувалася в технічну поразку 0:3 через грубу помилку (порушення Регламенту) тренерського штабу «Минаю». Стало очевидним, що, не зважаючи на великий досвід виступів Миколи Гібалюка у великому футболі, його тренерський досвід та ставлення до виконання своїх обов’язків далекі від ідеалу.

У першому колі ФК «Минай» здобув 7 перемог, зазнав 4 поразок і одну гру зіграв внічию. Набрано 22 очки з 36 можливих або 61,11% очок від загального. Якби не відсутність досвіду й прикрі помилки тренерського штабу, «Минай» міг розраховувати на 30 очок, і це ставило б команду в один ряд із «Ужгородом» і «Севлюшем».

У першому колі підопічні Миколи Гібалюка провели у ворота суперників 31 м’яч або 2,58 гола у кожній грі, що є доволі непоганим показником. А ось пропустили у свої ворота 19 голів або по 1,58 гола за гру. Для команди, яка ставить перед собою високі завдання, 1,58 гола в кожному матчі – багато. Це може свідчити про проблеми в захисті й на останньому рубежі захисту – воротарів. У перших матчах чемпіонату в команди навіть існував фактор чужого поля. Потім від цього недоліку «Минаю» вдалося позбутися, але аритмія у грі команди спостерігалася й надалі. У підсумку вдома здобуто 12 очок із 18 можливих із співвідношенням забитих і пропущених 12:9. На виїзді минайці зуміли вибороти 10 очок із 18 можливих із співвідношенням 19:10. Як бачимо, втрачено багато, але шанси на медалі високого ґатунку залишалися. Можливо, вони були більше теоретичні, але були.

Після першого кола керівництво клубу прийняло рішення призначити нового головного тренера. Ним став досвідчений наставник Михайло Іваниця. Склад команди поповнили ще 2 лігові гравці справді високого рівня – Михайло Кополовець та Матвій Бобаль. У футбольних колах краю це викликало серйозне пожвавлення. Як-не-як, але 4 вищолігові гравці й вищоліговий тренер – це серйозна заявка на успіх. Та, на жаль, вагомих успіхів досягти не вдалося. Звичайно ж третє місце, бронзові нагороди в такому серйозному чемпіонаті, як цьогорічний, – це великий успіх, але це не те, на що очікували від команди.

У другому колі команда здобула 24 очки із 36 можливих або 66,6% від можливого. І друге коло, як бачимо, далеке від чемпіонського графіку. У ворота суперників проведено 38 голів або 3,16 гола за гру, а пропущено ті ж 19 або 1,58 гола за матч. Атакуючий потенціал покращився, але прогресу в захисті не відчулося. Загалом, якщо покращується атакуючий потенціал, автоматично зменшується навантаження на захист. У грі «Миная» ми цього не побачили.

Правда, в другому колі змінилося відношення до команди Михайла Іваниці. Якщо а першому колі її сприймали як рівну собі, то в другому на неї готувалися, як на «Ужгород» і «Севлюш». Трішки покращився виступ команди у власних стінах. Вдома здобуто 14 очок із 18 можливих із співвідношенням 22:6. На виїзді – ті ж 10 очок із 18 можливих із співвідношенням 16:13. Як бачимо з аналізу, вдома втрачено 4 очки – з четвертою і десятою командами ліги; на виїзді – з «Вільхівцями» та «Оболонню»; загублено очки із сьомою та дев’ятою командами ліги. Втрати обов’язкові? Думаю, ні. А ось поразка від «Ужгорода» (2:1) десь, можливо, незаслужена. Це була одна з кращих ігор «Минаю». Це був матч рівних суперників. За своїм потенціалом «Минай» був зобов’язаний вести боротьбу за більш високі нагороди, але є речі, які обійти важко. Зокрема, досвід гравців. Не секрет, що 4-6 гравців основного складу не дотягували до рівня «Ужгорода» та «Севлюша».

Здавалося, що в ІІ колі «Минай» виступатиме потужно. Так спочатку все і складалося. У перших 4 матчах «Минай» здобув 4 перемоги з різницею м’ячів 15:4. А потім настав спад. У футболі це нормальне явище, до якого потрібно відноситися з порозумінням. Спади не минули ні «Ужгород», ні «Севлюш». Тільки у «Минаю» він виявився більш затяжним. У 5 матчах минайці здобули всього 5 очок із 15 можливих із співвідношенням м’ячів 7:7. Цей спад полишив «Минай» навіть теоретичних шансів у боротьбі за чемпіонське звання, але практично гарантував бронзові медалі. Для дебютанта це велике досягнення. Більшість команд ліги довго б святкували такий успіх, але амбіції керівників «Минаю» значно більші. Можливо, це й добре – не будуть зупинятися на досягнутому.

Найбільш проблемною ланкою команди виявилися воротарі. Якщо у Погоріляка, молодого голкіпера, досвіду значно більше, але травма надовго вивела його з гри, то при всій повазі до Хмилевського, до його добросовісного відношення до справи, йому поки що не вистачає досвіду виступів на такому рівні. Крім того, відчувається відсутність воротарської школи. Тактичні помилки голкіпера поверталися голами у ворота «Минаю». Увесь сезон проблемою команди була також захисна лінія. Чумак, Дзьоба, Смокоровський, Костик, Гібалюк, Дудаш, Нергеш, Пустовіт, Суслов, Мирончук, Вагін упродовж чемпіонату виходили на поле в цьому амплуа, але захисна лінія так і не стабілізувалася. Якщо розглядати захист «Минаю» на фоні захисник ліній «Ужгорода» та «Севлюша», то захист бронзового призера зіграв посередньо. У діях цієї ланки не відчувалося порозуміння, що приводило до провалів. Не відчувалося гармонії у взаємодії з іншими ланками. В атакуючому плані від захисної лінії команда якихось преференцій не отримала, хіба що при стандартах підключення Чумака були досить небезпечними. Якщо не ставити високих завдань, то з цим захистом можна грати багато сезонів, якщо ставити завдання серйозного рівня, то цю лінію треба будувати по-новому. Потрібно шукати 2-3 нових виконавців, які підійдуть за тактичною побудовою гри. Півзахист – найсильніша ланка команди. Микуляк, Вагін, Гібалюк, Кополовець, Лобода, Назаренко, Зубанич, Шпак, Мирончук – це взагалі один із найсильніших півзахистів ліги. Але і тут є проблема. Уся гра півзахисту будувалася на Владиславі Микуляку, але якщо Влада виключали, то ламалася вся гра команди. Інших тактичних схем побудови гри у «Минаю» не було. Усі намагалися допомагати Микуляку, не беручи на себе практично ніякої ініціативи. Якщо візьмемо й порівняємо результативність півзахисту «Ужгорода», «Севлюша» й «Минаю», то вона явно не на користь останньої. Із появою Кополовця гострота атак минайців збільшилася, що видно й за результативностю, але все одно не відчувалося гармонії, взаємозв’язку між захистом і півзахистом. Це не було одним цілим. Напад у «Миная» теж один із найкращих у лізі. Чедрик, Бобаль, Багрій, Арделян – дуже сильні форварди, але по ходу сезону вони знаходились у різній ігровій формі, що накладало відбиток на гру команди. Чедрик, Багрій, Арделян володіють високою швидкістю, але тільки Багрій намагався використовувати цю перевагу. Матвій Бобаль має великий досвід, дуже сильне гольове відчуття, але він знаходився у поганій фізичній формі. Чедрик – не лідер, він дуже рідко загострював гру. У Арделяна ніхто не намагався використати його кращі якості. Під нападником він почувається, мов риба у воді, але його вперто ставили правим півзахисником, де він багато користі не приносив. Складається враження, що Арделяна взяли із «Вільхівців» не стільки, щоб підсилити «Минай», як ослабити на той час конкурента – ФК «Вільхівці». Ми говоримо, розглядаючи команду «Минай» під мікроскопом, як одну з кращих команд області. Ми говоримо про ті речі, які завадили команді стрибнути ще вище. У цілому це хороший, боєздатний колектив, який упевнено виступив серед кращих команд області. Бронзові нагороди цілком заслужені. Навіть якщо візьмемо матчі, зіграні між собою призерами, то це лише підкреслить підсумкову турнірну таблицю чемпіонату. «Ужгород» у цих матчах здобув 9 очок, «Севлюш» – 6, «Минай» – 3. ФК «Минай» заслужив на добре слово. Команда успішно виступила як у Зимовій першості, так і в чемпіонаті.

Упродовж сезону йшло становлення команди, і в той же час інтенсивно велося будівництво стадіону. На сьогоднішній день готовність знаходиться у межах 65%. Практично всю чорнову роботу виконано. Тут керівництво клубу «Минай» приємно вразило. Також слід зазначити, що в роботі з уболівальниками минайцям рівних не було. Якщо тренеру Михайлу Іваниці вдасться стабілізувати склад, а за рахунок селекційної роботи зміцнити деякі позиції, підготувати кілька тактичних схем побудови гри, то ФК «Минай» – претендент на золоті медалі чемпіонату області.

Слідом за призерами у турнірній таблиці розмістилися 4 команди, які реально могли претендувати на медалі чемпіонату, але з різних дрібних причин і прорахунків тренерів, короткої лави рівноцінних замін, навіть того, як склалися обставини, в другому колі в основному вели боротьбу за 4-5 місця, які в цьому чемпіонаті вважалися престижними.

Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ, «Спорт-тайм»