Не все змивають хвилі часу: світлій пам’яті Василя Кричфалушія – подвижника туризму Закарпаття

Час рікою пливе. Відходять у вічність дорогі нашому серцю люди. Відходять у вічність, але не в забуття. Пам’ять про них не згасає. Вона світлим пломенем нагадує про життя – труди і дні людей, яких не вистачає сьогодні, а надалі не вистачатиме все більше і більше.

4 лютого 2026 року з глибоким сумом у серці згадаємо саме таку людину – Василя Михайловича Кричфалушія. 10 років тому він переступив межу вічності. На ниві земного буття своєю працею, своїм чесним життям, своєю людяністю і добротою він залишив благодатні плоди, за які завдячують йому рідні, близькі, закарпатці і люди з далеких країв і країн. Так склалася його доля, що народившись 1949 року в невеликому селі Кричово Тячівського району, він своєю послідовною, самовідданою працею здобув благословенних вершин – створив чудову сім’ю. Його дружина – Марія Іванівна, донька Сніжана свято бережуть пам’ять про чоловіка, батька. А друзі, колеги шанують його за високі людські якості, самовіддану працю.

Понад двадцять років він очолював унікальний Міжнародний молодіжний табір «Верховина», який був візитною карткою туризму Закарпаття, України. Без перебільшення завдяки Василю Михайловичу на Закарпаття, а точніше у с. Невицьке до Міжнародного молодіжного табору «Верховина» вели туристичні шляхи із близького й далекого зарубіжжя, різних куточків України. Він зробив усе можливе для того, щоб для кожного із гостей Закарпаття наш край став дорогим і незабутнім на все життя. Він створив і очолив Управління по туризму і курортах Закарпаття, ЗАТ «Закарпаттурист».

Тепер у час великої біди, коли війна ввірвалася у людські долі страшними трагедіями, Закарпаття стало притулком для багатьох біженців, переселенців. Серед них чимало людей поважного віку, котрі згадують добрим словом, як колись вони вже побували тут на відпочинку в Міжнародному молодіжному таборі «Верховина» і неодмінно з глибокою вдячністю, повагою називають його очільника Василя Михайловича Кричфалушія. У день 10-ої річниці його смерті це має особливо глибинне значення.

Звичайно, що з любов’ю щирістю, болем у душі згадують Василя Михайловича і низько вклоняються його світлій пам’яті найрідніші – дружина, донька, внук і брат. У глибокій зажурі і скорботі у цей день схилять голови і його колишні друзі, колеги. А їх у нього було неймовірно багато. Із плином часу, звісно, вужчає їх коло. Але від цього щира пам’ять про незабутнього Василя Михайловича Кричфалушія така ж світла, щира, сповнена великої шани як і колись.

 Відійшовши у вічність, такі люди, як він, ніколи не відійдуть у забуття. Пам’ять про них воістину непогасна.

Василь ГУСТІ