Голова ужгородської шахової федерації розповів про стан і перспективи розвитку шахового спорту в нашому краї

Семен Найгебавер – кандидат в майстри спорту з шахів, екс-чемпіон Закарпаття, відомий тренер і невтомний активіст шахового руху в області. У 2005 році Семена було обрано головою шахової федерації м.Ужгорода.

Семене, як би ви оцінили стан шахового господарства в Ужгороді, порівняно, скажімо, з іншими містами та районами області?

Користуючись 5-бальною системою оцінок, я би оцінив роботу федерації на тверду четвірку. Попри складні економічні умови та коротку лавицю запасних шахових активістів, протягом останнього десятиліття вдалося провести цілий ряд престижних і масових турнірів, відновити (після закриття) роботу шахового клубу, в якому не тільки збираються любителі, аби пограти, а й проводяться солідні обласні і міські змагання. Щодо порівнянь, то тут пальму першості міцно тримають мукачівці, оскільки, мають чудовий шаховий клуб та цілу шахову школу з кількома кваліфікованими тренерами. Отже Ужгород в області займає другу позицію.

Які змагання можна назвати візитівкою федерації?

Десять років поспіль ми проводимо такі цікаві і масові турніри, як меморіальні турніри пам’яті Степана Ткаченка, Георгія Кірпи, Аркадія Токарєва, чемпіонати області серед чоловіків та жінок, дитячі фестивалі «Кубок ПАДІЮНа», «Біла тура», турніри пам’яті Тиграна Петросяна, ветеранські змагання та інші. Кілька років тому організовували навіть змагання серед політичних партій та національних меншин Закарпаття – всього і не перерахуєш.

Наскільки гостро стоїть проблема стаціонарного клубу в Ужгороді?

У 80-х та 90-х роках ужгородські любителі шахів мали свій клуб (спочатку на вул. Корзо, потім в спорткомплексі «Юність»), але через певні причини від нас його забрали. У 2005 році керівники нової федерації відновили роботу цього осередку шахової гри. Щоправда, за ці десять років клуб п’ять разів змінював свою прописку. Сьогодні клуб функціонує на базі студентського Центру дозвілля «Ювентус», що на вул. Мукачівській. Тут є усі умови для проведення найпрестижніших змагань обласного рівня. Є певні проблеми з проведенням змагань взимку через слабке опалення, але тут ми не маємо чим зарадити, тому більшість змагань плануємо на весну та осінь.

Який напрям домінує у роботі міської федерації – майстерність чи масовість?

Однозначно – масовість. У багатьох наших престижних турнірах грає, як правило, більше 50 учасників. Вважаю це хорошим здобутком. Спробуйте організувати якийсь масовий спортивний захід без серйозного фінансування, і я подивлюсь, як це у вас вийде… А в Ужгороді таких турнірів є чимало.

Щодо майстерності, то для виховання майстрів та гросмейстерів потрібна дитячо-юнацька спортивна школа, група кваліфікованих тренерів, фінансова підтримка та методичне сприяння з боку державних спортивних установ. В цьому плані в обласному центрі справи кепські…

В Ужгороді є чимало сильних шахістів: два гросмейстери, три міжнародні майстри. Чому вони ніколи не грають в обласних турнірах?

Складне питання. Окрім причин, про які я щойно казав, існують й інші фактори. Географічно наша область межує з західними країнами, де шахові турніри проводяться зі значно більшим призовим фондом, тож природно, що найсильніші шахісти намагаються грати там. Не тільки гросмейстери й майстри, а й деякі наші провідні кандидати в майстри їздять в Угорщину, Австрію та Словаччину грати за місцеві спортивні клуби. І це цілком зрозуміло, адже висококваліфікований шахіст повинен отримувати пристойну винагороду за свою майстерність. На жаль, в цьому плані ми значно поступаємося нашим сусідам із зарубіжжя. Втім, попри нелегкі умови, шахові активісти обласного центру продовжують свою громадську діяльність. Коли створені всі умови, працювати легко і приємно. Але у багатьох, хто продирається до зірок крізь густі терени, часто опускаються руки. У нас вони ще не опустилися, тож сподіваємось, що у кращі часи і нашій шаховій вулиці буде спортивне свято…

Розмовляв Аркадій ВОРОВИЧ